ДО УВАГИ СУБ'ЄКТІВ ПОДАННЯ ІНФОРМАЦІЇ! ПОСТАНОВИ ТА УХВАЛИ СЛІД НАДСИЛАТИ НА ЕЛЕКТРОННУ АДРЕСУ: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

   

Житлове право

Деталі

                                             Житлове право  

Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Типове питання. Житлове. Приватизація кімнати в гуртожитку.

   

- Закон України «Про реалізацію прав мешканців гуртожитків»; 

- Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 

-  Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, що закріплено Наказом Міністерства житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009 року. 

    Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» право приватизації гуртожитків поширюється на громадян, у тому числі військовослужбовців  і  працівників  Національної гвардії України, Служби  безпеки  України,  Державної  прикордонної служби України, Збройних  Сил  України  та  інших  утворених відповідно до законів України  військових  формувань,  осіб  рядового  і  начальницького складу  та  працівників  Міністерства  внутрішніх  справ  України, Державної  кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального  зв’язку та захисту інформації України, осіб рядового і  начальницького  складу служби цивільного захисту, рятувальників та  членів  їхніх сімей, які не мають власного житла, більше п'яти років  на  законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них. Відповідно до ч. 3 цього Закону приватизовувати можна гуртожитки, які є об’єктами   права   державної   та   комунальної  власності,  крім гуртожитків,   що   перебувають  у  господарському  віданні  чи  в оперативному  управлінні  військових  частин, закладів, установ та організацій  Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної  прикордонної  служби  України,  Збройних Сил України та інших   утворених   відповідно   до   законів  України  військових формувань,   Міністерства   внутрішніх  справ  України,  Державної кримінально-виконавчої  служби    України,    Державної   служби спеціального   зв’язку  та  захисту  інформації  України,  системи цивільного захисту та державних навчальних закладів та гуртожитків,  що  були включені до статутних капіталів товариств,  створених у  процесі  приватизації (корпоратизації). 

  Відповідно до п. 17 Положення про Порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян,  громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і  членами  його  сім'ї  на умовах найму квартиру (будинок),  жиле приміщення в   гуртожитку,   кімнату   в   комунальній   квартирі, звертається в  орган  приватизації,  де  одержує  бланк  заяви  та необхідну консультацію.Також пунктом 18 даного Положення зазначено, які саме документи слід подавати: 

      1) оформлена заява  на  приватизацію квартири (будинку),  жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; 

      2) довідка про склад сім'ї та займані приміщення; 

      3) копія ордера про надання жилої площі  (копія  договору  найму жилої площі у гуртожитку); 4) документ, що підтверджує невикористання  ним  житлових  чеків для приватизації державного житлового фонду; 

      5) копія документа,  що  підтверджує  право  на  пільгові  умови приватизації;  

    6) заява - згода тимчасово відсутніх  членів  сім'ї  наймача  на приватизацію квартири  (будинку),  жилих  приміщень  у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі. 

  Після розгляду всіх документів, орган приватизації в результаті позитивного рішення видає свідоцтво про право власності на жиле приміщення в гуртожитку, яке підлягає обов'язковій реєстрації в бюро технічної інвентаризації, що зазначено у пункті 23 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян.  

   

 

Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Про виселення з квартири у зв’язку з систематичним порушенням правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання в одній квартирі

Зразок правової консультації/спосіб вирішення спору в судовому або позасудовому порядку

        

     Виселення відбувається на підставі рішення суду.

     Виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення регламентується  статтею 116 ЖК України.

    Відповідно до ст.116  ЖК України якщо наймач,  члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним,  систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують  його  не  за   призначенням,   або   систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному  будинку,  а заходи     запобігання    і    громадського    впливу    виявились безрезультатними,  виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих   осіб  провадиться  без  надання  іншого   жилого приміщення.

    Позовна заява подається до суду за місцем знаходження відповідача.

 

Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Зняття з реєстрації членів сім'ї з житла за рішенням суду

Зразок правової консультації/спосіб вирішення спору в судовому або позасудовому порядку

        Відповідно до ст.ст. 71,72 Житлового кодексу УРСР існує 2 способи зняття особи з реєстрації: добровільний та судовий.

      Підставою для добровільного зняття особи з реєстрації є зміна місця проживання. Якщо, особа не проживає певний час в житловому приміщенні та добровільно виписуватися не хоче, єдиним виходом є зняття з реєстрації на підставі рішення суду. Для цього необхідно скласти та подати до суду позовну заяву про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. Так, згідно ст. 71 Житлового кодексу УРСР якщо наймач відсутній та не проживає в квартирі, то жиле приміщення зберігається за ним протягом шести місяців. Згідно ст. 72 Житлового кодексу УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.  

       Що стосується членів сім'ї, то ст. 405 Цивільного кодексу України передбачає, що члени сім ’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом. Право користування житлом втрачає член сім ’ї власника у разі відсутності без поважних причин понад один рік.




Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Житлове право. Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

Зразок правової консультації/спосіб вирішення спору в судовому або позасудовому порядку

       

Нижче наведені нормативно-правові акти, які регулюють питання визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням:  

- ст. 13 ч. 3 Конституції України 

- Житловий кодекс УРСР 

- глава 23 Цивільного кодексу України 

- Цивільний процесуальний кодекс України, 

- Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» 

- правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, 

- постанова Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2, 

Під час прийняття рішень у таких випадках враховується наявність документів, що підтверджують тимчасову відсутність осіб з числа зареєстрованих. Перелік таких документів не є вичерпним, а одним з найбільш простих в отриманні є довідка, що підтверджує місце перебування особи в іншій адміністративно-територіальній одиниці у зв’язку з роботою. 

Таку довідку може видати роботодавець, підтверджуючи факт роботи та проживання в межах іншої адміністративно-територіальної одиниці, тобто не за місцем реєстрації. Іншими документами для підтвердження факту непроживання особи за місцем реєстрації відповідно до п. 7 Положення є довідки, що підтверджують перебування особи в іншому місці у зв’язку з лікуванням, навчанням, довготривалим відрядженням, відбуванням покарання. Також з додатковим документом, що підтверджує факт непроживання особи по місцю реєстрації буде довідка про оплату житлово-комунальних послуг в іншому житловому приміщенні. Тому за наявності квитанцій на оплату комунальних послуг за місцем фактичного проживання їх також можна додати до заяви про призначення субсидії. 

        У виключних випадках, у разі неможливості підтвердження місця проживання або місця перебування особи, можна звернутись до суду із позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Це стосується ситуацій, коли людина тривалий час не мешкає за місцем реєстрації, не оплачує житлово-комунальні послуги, але виписуватися добровільно відмовляється. Закон виходить з того, що громадянин має бути зареєстрований за місцем свого фактичного проживання. Таким чином, якщо з тієї або іншої причини вказане житло перестає бути місцем проживання громадянина, цілком логічно поставити питання про його зняття з реєстраційного обліку. При розгляді подібного позову важливу роль відіграють обставини, при яких громадянин перестає мешкати в квартирі (кімнаті). Визнання втрати права користування житлом можливо тільки у разі, якщо громадянин покинув житло по своїй волі. Якщо в суді йому вдасться довести, що інші мешканці перешкоджали його знаходженню в помешканні, такий позов задоволений не буде. 

             Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду. Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. 

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов’язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону. Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім’ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Якщо наймач або члени його сім ’ ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк, за заявою відсутнього, може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом. Тимчасова відсутність особи може биту безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців. Зберігається право на житло (за всіма особами, які зникли безвісти) протягом шести місяців – з моменту зникнення особи до дня набрання законної сили рішення суду про оголошення її безвісти відсутньою або померлою. 

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім’ї не потребує згоди інших членів сім’ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців.  Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України). 

       Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на військовій службі; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом всього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.  

Поважність причин відсутності особи за місцем мешкання, визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. При цьому, встановлення причин відсутності понад встановленні законом строки має відбуватися тільки після встановлення факту відсутності відповідача в зазначені строки. 

Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням від дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову з цього приводу. Це положення закріплено в ст. 107 ЖК України. На підтвердження вибуття необхідно брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт і постійна там прописка, укладення трудового договору на невизначений строк тощо), на що вказує і п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 р. за № 2. 

     Як вже зазначалося вище, на підтвердження вибуття необхідно брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання. Відносно доказів, які можуть бути прийняті судом на підтвердження факту не проживання особи за місцем мешкання протягом певного часу, слід виходити з загальних положень про докази у цивільних справах, відповідно до глави 5 ЦПК України. Крім даних встановлених на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, пояснень свідків, серед допустимих письмових доказів слід відокремити належним чином завірений акт про не проживання особи за місцем реєстрації протягом певного періоду часу; особистої заяви особи про вибуття з місце реєстрації на інше постійне місце проживання. 

Найпоширеніші помилки у позовах про  визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням 

1 Заявляють вимоги до Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб ДМУ УМВС про зняття особи з реєстрації місця проживання до вирішення питання про відсутність у неї права користування житловим приміщенням, визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням або примусового виселення.

 2 Позивач заявляє позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житлом, у своїх вимогах посилаючись виключно на норми ЦКУ (зокрема, ст. 391 ), тоді як ці правовідносини регулюються також нормами житлового законодавства. За відсутності підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або її виселення із займаного житлового приміщення (ст. 71.72 ЖКУ, ст. 405 ЦКУ, ст. 116 ЖКУ) у такому позові буде відмовлено. 

3 Просячи суд визнати члена сім'ї таким, що втратив право на проживання у квартирі, що перебуває у приватній власності позивача, останній посилається на ст. 71, 72 ЖКУ, тоді як в цьому випадку застосовують норми ст. 405 ЦКУ, оскільки позивач є власником приміщення.  

          Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.  

 Підсудність справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням: в суді загальної юрисдикції за місцем реєстрації громадянина, відносно якого ставиться питання про зняття з реєстраційного обліку. 

Судовий збір: відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий сбір за подання позовної заяви не майнового характеру справляється у 0,4 розміру мінімальної заробітної плати. 

Форма і зміст позовної заяви: позовна заява повинна відповідати вимогам ст. 57, ст. 119 ЦПК України, до позовної заяви додаються копія паспорта, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру , довідка про склад сім’ї, копії актів про непроживання особи, копії квитанцій на сплату комунальних послуг, інші документи, що підтверджують правову позицію позивача, копія позовної заяви та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, квитанція про сплату судового збору. 

Примітка 

В даній категорії справ важливим є момент зібранні документів (актів) а також докази свідків будуть додатковим та необхідним доказом для того, щоб позов був задоволений судом.

 

   
logo-ukr
   
   
   
   

ATO

   

Advocats

   

Digest banner

   

DNA 219x116

   

skayp

   

Skype image

   

Координаційний центр у соцмережах  

    facebook     g     you tube2

   
   
   
© 2014 Запорізький обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги | При використанні матеріалів сайту посилання обов'язкове
Розробка: Троценко Сергій | admin@ legalaid.gov.ua