До уваги суб'єктів подання інформації! Постанови та ухвали слід надсилати на електронну адресу: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. тел.для зв'язку: 0-800-213-103, 095-434-65-45, 068-489-86-58
   

Сімейне право

Деталі

Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Типове питання. Сімейне право. Цивільне провадження. Обов’язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання

Зразок правової консультації/спосіб вирішення спору в судовому або позасудовому порядку

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Сімейного кодексу України (далі – СК) однією з основних цілей регулювання сімейних відносин є утвердження почуття обов’язку перед батьками.

Згідно зі ст. 202 СК повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.
До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (ст.1. Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).
Ч.1 ст. 9 СК містить положення, відповідно до якого батьки і діти можуть врегулювати свої відносини за домовленістю чи договором, якщо це не суперечить вимогам законодавства і моральним засадам суспільства. Аналіз зазначеної норми приводить до висновку про те, що законодавець допускає можливість укладення між батьками і їх повнолітніми дітьми договорів про сплату аліментів.
Закон передбачає примусовий порядок стягнення аліментів на батьків з їхніх повнолітніх дітей у випадку, якщо останні не надають матеріальної допомоги добровільно. Згідно зі ст. 205 СК суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін.
При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (ст. 203 СК).
Відповідно до ст. 204 СК дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ними (ст. 206 СК).
Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) позовна заява повинна містити:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;
3) зміст позовних вимог;
4) ціну позову;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;
7) перелік документів, що додаються до заяви.
До позовної заяви додаються наступні документи: копія заяви та доданих до неї документів для відповідача, копія паспорта, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, інші документи, що підтверджують правову позицію позивача.
Підсудність справ про стягнення аліментів. Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування (ч.1 ст. 109 ЦПК).
У відповідності до ч. 1 ст. 110 ЦПК позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. 

Сплата судового збору. Позивачі - у справах про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору ( п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»).
Нормативне регулювання питання: Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III, Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV, Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI.    

 

 

Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Надання дозволу на тимчасовий виїзд до району проведення антитерористичної операції неповнолітньої дитини без згоди батька.

Зразок правової консультації/спосіб вирішення спору в судовому або позасудовому порядку

     Надання дозволу на тимчасовий виїзд до району проведення антитерористичної операції неповнолітньої дитини без згоди батька здійснюється на підставі судового рішення. Позивачу необхідно подавати позов про дозвіл на тимчасовий виїзд до району проведення антитерористичної операції неповнолітньої дитини без згоди батька та довести, що батько не приймає участь у вихованні дитини.

           Позовна заява подається до суду за місцем знаходження відповідача.

          До позовної заяви необхідно долучити копію свідоцтва про народження дитини, копію довідки про первинну реєстрацію, копію довідки про тимчасову реєстрацію. 

          Правові основи  щодо звернення з таким позовом – відповідно до п.5.1.5. Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей)  № 27ог  від 22 січня 2015 року,  в’їзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57. Пункт 4 зазначених Правил передбачає, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за рішенням суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;

Положення ст.33 Конституції України передбачає , що  кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір міст проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

       Відповідно до "Конвенції про права дитини", прийнятої ООН 20.11.1989 року та ратифікованою Постановою Верховної Ради № 789 від 27.02.1991 рок, у в усіх діях щодо дітей незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

         Положення ч.7 ст.7, ч.2 ст.155 СК України зазначають, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

    Відповідно до ст.12 Закону України "Про охорону дитинства", на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 150 та ч. 1 ст. 155 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний та моральний розвиток, готувати її до самостійного життя, поважати дитину, і здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до дитини та її людської гідності.

Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька.

Зразок правової консультації/спосіб вирішення спору в судовому або позасудовому порядку

     Надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька здійснюється на підставі судового рішення.  Позивачу необхідно подавати позов про дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька та довести, що батько не приймає участь у вихованні дитини.

          Позовна заява подається до суду за місцем знаходження відповідача.

          До позовної заяви необхідно долучити копію свідоцтва про народження дитини. 

          Правові основи  щодо звернення з таким позовом – відповідно до Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за рішенням суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;

      Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа, яка не досягла 16 років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому  супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

       Статтею 4 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” передбачена можливість ухвалення судом рішення про надання дозволу на одноразовий виїзд за кордон особи, яка не досягла 16-річного віку.

Відповідно до положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.


 

Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Розірвання шлюбу

Зразок правової консультації/спосіб вирішення спору в судовому або позасудовому порядку

Відповідно до ст. 105 Сімейного кодексу України (далі – СК) шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до ст. 106 СК або одного з них відповідно до ст. 107 СК.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 109 СК.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 СК.

Згідно зі ст. ст. 106, 107 СК шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей та за заявою одного з подружжя, якщо другий з подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або прирівняну до неї, від його імені може подати другий із подружжя.

В судовому порядку шлюб припиняється за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК). В порядку окремого провадження суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо судом буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

У порядку позовного провадження судами загальної юрисдикції розглядаються справи про розірвання шлюбу у випадках, коли один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу або ухиляється від подання спільної заяви подружжя до органу державної реєстрації актів цивільного стану чи суду.

Розірвання шлюбу може здійснитися на підставі рішення суду за позовом одного з подружжя (ст. 110 СК).

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили (ст. 115 СК).

Відмітка про розірвання шлюбу за рішенням суду проставляється в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, у разі їх звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану та пред’явлення рішення суду (п. 25 гл. 3 розд. 3 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений будь-ким з подружжя у випадках:

-          вагітності дружини;

-          протягом одного року після народження дитини.

Одночасно з позовом про розірвання шлюбу позивачем можуть бути заявлені й інші позовні вимоги:

-          про визначення (зміну) місця проживання дитини;

-          про надання утримання (аліментів) дитині або одному з подружжя;

-          про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя;

-          про витребування речі, яка є особистою власністю одного з подружжя;

-          про виконання обов’язку за шлюбним договором;

-          інші вимоги, що випливають із шлюбних правовідносин.

До позовної заяви необхідно долучити: копії позовної заяви та документів, доданих до неї (2 шт.); копію свідоцтва про укладення шлюбу; копію свідоцтва про народження дитини; копії паспортів та ідентифікаційних номерів позивача та відповідача; довідку про склад сім’ї; квитанцію про сплату судового збору.

Правові основи щодо звернення з таким позовом – Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV, Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III, постанова Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», наказ Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5 «Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні».

Перелік осіб, які мають право подавати позов в суд та підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя визначені ст. ст. 110, 112 СК.

Підсудність : позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них. ( ст. 110 ЦПК України).

Особа переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичних операцій може подати позов про розірвання шлюбу за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи на підставі ст.5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»: « довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.  Територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання. При цьому відмітка про реєстрацію місця проживання внутрішньо переміщеної особи не вноситься до її паспортного документа».

Судовий збір за позовом про розірвання шлюбу:0,4 розміру мінімальної заробітної плати( ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» )


 

Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання.

Зразок правової консультації/спосіб вирішення спору в судовому або позасудовому порядку

Ст. 180 Сімейного кодексу України (далі – СК) визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до ст. ст. 198, 199 СК обов’язок по сплаті аліментів на повнолітніх дочку, сина може виникати в двох випадках:
- якщо дитина є непрацездатною і потребує матеріальної допомоги;
- якщо дитина продовжує навчання (незалежно від форми навчання) і в зв’язку з цим потребує матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення двадцяти трьох років (право на утримання припиняється у разі припинення навчання).
Як у першому, так і в другому випадку аліменти стягуються тільки якщо батьки можуть надати таку матеріальну допомогу.
Право на звернення до суду з позовом має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання (ч.3 ст. 199 СК).
У разі заявлення позову одним із батьків суд може залучити до участі у справі (якщо залежно від її обставин визнає необхідним) повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися і на користь яких у зв'язку з цим стягуються аліменти (п. 20 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
Слід врахувати, що рішення суду, за яким на користь дитини стягувалися аліменти до досягнення нею 18 років, не дає права на стягнення аліментів після досягнення дитиною вищевказаного віку. Це означає, що якщо дитина потребує аліменти після 18 років, то судом повинно бути винесено нове судове рішення про продовження терміну стягнення аліментів на дитину, отже, стягнення аліментів на дочку, сина, які досягли повноліття здійснюється у судовому порядку за новою позовною заявою (п.15 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).
Відповідно до ст. 200 СК суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст.182 СК, а саме:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 СК.
У відповідності до ст. 184 СК, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) позовна заява повинна містити:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;
3) зміст позовних вимог;
4) ціну позову;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;
7) перелік документів, що додаються до заяви.
До позовної заяви додаються наступні документи: копія заяви та доданих до неї документів для відповідача, копія паспорта, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, копія свідоцтва про шлюб, копія свідоцтва про народження дитини, копія довідки про навчання дитини, інші документи, що підтверджують правову позицію позивача.
Підсудність справ про стягнення аліментів. Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування (ч.1 ст. 109 ЦПК).
У відповідності до ч. 1 ст. 110 ЦПК позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Сплата судового збору. Позивачі - у справах про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях ( п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»).
Правові підстави для звернення з зазначеним позовом: Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III, Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV, Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV, Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, Постанова Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 № 3

 

 

Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Про стягнення аліментів  на утримання неповнолітньої дитини

Зразок правової консультації/спосіб вирішення спору в судовому або позасудовому порядку

         Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю або за рішенням суду. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу у твердій грошовій сумі. Аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і разом з тим спів розмірними з урахуванням мети аліментного зобов'язання. Відповідно до ч.1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів судом враховується стан здоров'я та матеріальне становище дитини,  стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів. При визначенні розміру суд враховує вимоги щодо мінімального розміру аліментів, що не може бути меншим ніж 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч.2 ст. 182 СК України).

Таким чином розмір аліментів визначається судом і у кожному випадку окремо.

Відповідно до статті 110 ЦПК України у справах про стягнення аліментів позовна заява подається до суду за вибором позивача.

     Особа середньомісячний сукупний дохід сім'ї якої є нижчим суми прожиткового мінімуму звернулася до Мелітопольського місцевого центру з надання БВПД за правовою допомогою у стягненні аліментів на неповнолітню дитину.

         Про можливість отримати правову допомогу дізналась у недержавних органах.

    Центром було прийняте рішення щодо надання доручення адвокату. Ознайомившись із  документами Заявника, адвокатом складено позовну заяву, що на цей час розглядається місцевим судом.


 

Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав.

Зразок правової консультації/спосіб вирішення спору в судовому або позасудовому порядку

   При розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав необхідно виходити з положень Конституції України і додержувати норм Сімейного кодексу  України (далі  - СК), Цивільного кодексу

України,  Цивільного  процесуального  кодексу  України (далі - ЦПК); законів України від 26 квітня 2001 р. N 2402-III "Про охорону дитинства" та від 23 червня 2005 р. N 2709-IV "Про міжнародне приватне право"; Конвенції про права дитини,  прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. (набрала чинності для України 27 вересня 1991 р.), Конвенції про правову допомогу і правові відносини у  цивільних, сімейних та кримінальних справах (між країнами СНД)  від  22  січня  1993  р. (набрала чинності для України 14 квітня 1995 р.) і Протоколу до неї 1997 р. (набрав чинності для  України  17  вересня  1999  р.); Положення про Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, затвердженого постановою Кабінету  Міністрів України від 25 березня 2006 р. N 367; інших нормативно-правових актів України з питань захисту прав дитини, усиновлення, опіки і піклування.

     Умови усиновлення слід розуміти як установлені сімейним законодавством України вимоги, додержання яких є обов'язковим під час здійснення  зазначеного юридичного акта. Виходячи з цього та враховуючи специфіку справ про усиновлення, суди при прийнятті заяв перевіряють відповідність форми та зміст такого документа як вимогам, визначеним у ст. 252 ЦПК, так і вимогам, що випливають із глави 18 "Усиновлення" СК, а саме: чи наведено в заяві відомості про усиновителів, про дитину, яку  бажають усиновити, про її батьків, братів та сестер; чи викладено мотиви, з яких особа хоче усиновити дитину; чи сформульовано прохання про внесення відповідних змін до актового

запису про народження останньої. У разі недотримання зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст. 121 ЦПК.

     У зв'язку із включенням у СК правових норм про усиновлення повнолітньої особи необхідно брати до уваги, що така особа може бути усиновлена лише у виняткових випадках, зокрема якщо вона є сиротою або була позбавлена батьківського  піклування до досягнення повноліття.  Враховуючи винятковий характер права на усиновлення  повнолітньої  особи,  суди  мають установлювати  при розгляді   справ   цієї  категорії  додаткові  обставини, зокрема необхідність  усиновлення   і   неможливість   оформлення   іншого правового  зв'язку між особою,  яку бажають усиновити, та особою, яка хоче це зробити (складення заповіту тощо). При цьому звернення до  суду  із заявою  про  усиновлення  не  повинно бути зумовлене бажанням  досягти іншого   правового   наслідку,   ніж   юридичне оформлення  родинного зв'язку  (можливо,  вже наявного фактично). Суд з'ясовує наявність чи  відсутність в усиновлювача своїх дітей. Закон не встановлює заборони  на  усиновлення повнолітньої особи тією,  яка має власних дітей, проте на цей факт необхідно зважати виходячи з обставин,  що визначають можливість рідних дітей бути спадкоємцями.  У кожному конкретному випадку суд при  вирішенні  питання  про  усиновлення  повнолітньої особи може врахувати й інші обставини. У СК не встановлено максимального віку повнолітньої  особи, яка  може бути усиновлена, однак визначено мінімальну різницю у віці між нею  та  усиновлювачем - не менше вісімнадцяти років.

      Під час підготовки до розгляду справи про усиновлення малолітньої чи неповнолітньої дитини суд вирішує питання про участь у цій справі як  заінтересованих  осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справі, провадження в якій  відкрито  за  заявою  іноземного  громадянина  або особи без громадянства,   що   постійно  проживають  за  межами  України,  - уповноваженого  органу виконавчої влади. Орган опіки та піклування подає  до  суду  висновок  про  доцільність  усиновлення  та  його відповідність  інтересам  дитини, а уповноважений орган виконавчої влади надає дозвіл на усиновлення дитини. Крім того, відповідно до положень  ст.  45  ЦПК суд може залучити до участі у справі прокурора для надання висновку.

     Відповідно до  положень  статті  214 СК, частини першої статті 11 Закону України від 13 січня 2005 року  N  2342-IV "Про   забезпечення   організаційно-правових  умов соціального   захисту   дітей-сиріт    та    дітей,    позбавлених батьківського  піклування"  (далі  -  Закон  N  2342-IV),  Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини,  затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року N 866,органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і  Севастополя,  виконавчі  органи  міських  чи  районних  у містах, сільських, селищних рад.

     Відповідно до частини  першої  статті  12  Закону  N  2342-IV   безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно   дітей-сиріт   та   дітей,   позбавлених   батьківського піклування, покладаються на  служби у справах дітей.  Висновок оформляється на бланку державних  адміністрацій  районів,  районів міст Києва і Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписується головою (заступником голови) та скріплюється печаткою.

     До висновку органу опіки  та  піклування  мають  бути  додані документи, зазначені в частині третій статті 253 ЦПК. Функції вказаного в частині третій статті 214,  статті 215 СК урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини  згідно  з  постановою  Кабінету  Міністрів України  від  25  березня  2006 року N 367 здійснює Державний департамент  з усиновлення та захисту прав дитини, який діє  у  складі  Міністерства  України  у  справах сім'ї, молоді та спорту.

    Відповідно до ст. 254 ЦПК  суд розглядає справу про  усиновлення  за  обов'язковою  участю  заявника  (заявників), органу  опіки  та  піклування або уповноваженого органу виконавчої влади,  а також дитини,  якщо вона  за  віком  і  станом  здоров'я усвідомлює  факт усиновлення,  з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

     Розгляд справи  за  відсутності  заявника  є  підставою   для скасування ухваленого рішення.


  

Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Позбавлення батьківських прав.

Зразок правової консультації/спосіб вирішення спору в судовому або позасудовому порядку

   

Позбавлення батьківських прав здійснюється на підставі судового рішення. Позбавлення батьківських прав застосовується до батьків, які не забезпечують належне виховання своїх дітей і застосовується лише за рішенням суду. Позбавлення батьківських прав може відбутися як щодо дітей, народжених у шлюбі, так і дітей, батьківство яких було визнано добровільно або установлено судом. Позбавлення батьківських прав допускається тільки лише щодо дітей, які не досягли 18 років. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав:
1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, тривалого відрядження, утворення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина.
Справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного провадження, тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності - відповідно до ч. 1 ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) за місцем проживання відповідача або одного з них, якщо позов подається до обох батьків (ч. 1 ст. 113 ЦПК). Якщо в одному позові вимоги про позбавлення батьківських прав (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів, такий позов може подаватися за вибором позивача згідно з ч. 1 ст. 110 ЦПК.
Для позбавлення батьківських прав необхідно:
1. Встановити, що особа свідомо порушує батьківські обов'язки, злісно не виконує вимог та рекомендацій органів опіки і піклування, служб у справах неповнолітніх, навмисно ухиляється від лікування (хронічні алкоголіки, наркомани, токсикомани).
2. Звернутись до органу опіки та піклування з тим, щоб отримати висновок щодо умов життя і виховання дитини, поведінку батьків, їх взаємини з дітьми та відношення до виконання своїх батьківських обов'язків.
У всіх випадках звернення до суду орган опіки та піклування приймає участь у розгляді кожної справи про позбавлення батьківських прав.
До позовної заяви необхідно долучити копії: свідоцтва про народження дитини, характеристики на батьків, акту обстеження житлово-побутових умов проживання дитини, копії свідчень сусідів, свідоцтва про укладення шлюбу, заяви директора школи про те, що батьки не беруть участь у вихованні дитини, не піклуються про неї, довідки зі школи,
висновку комісії з питань захисту прав про доцільність позбавлення батьківських прав, інші документи, що підтверджують факти не забезпечення батьками належного виховання своїх дітей.
Правові основи щодо звернення з таким позовом - ст.ст. 164-166 Сімейного кодексу України. Закон України «Про охорону дитинства», Конвенція про права дитини, що діє в Україні з 27 вересня 1991 року, постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
Вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав зазначено у ст. 164 Сімейного кодексу. Перелік осіб, які мають право подавати позов в суд визначений ст. 165 Сімейного кодексу. Правові наслідки позбавлення батьківських прав як одного або двох батьків зазначені у ст. 166 Сімейного кодексу.


 


Типове питання, з яким звертаються громадяни до місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги

Типове питання. Сімейне право. Обмеження батьків у своїх правах по відношенню до дітей

Зразок правової консультації/спосіб вирішення спору в судовому або позасудовому порядку

   

Ст.1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено, що діти, позбавлені батьківського піклування - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав.

Згідно статті 170 Сімейного кодексу України (далі – СК) суд може в інтересах дитини прийняти рішення про відібрання цієї дитини у батьків, або у одного з батьків. При цьому батьки обмежуються в батьківських правах, а не позбавляються їх.
Поняття позбавлення та обмеження батьківських прав відмінні, хоча нерідко друге передує першому. Для того, щоб розуміти різницю, слід розібратися в суті і нюансах обмеження.
Обмеження батьківських прав - тимчасовий захід, що полягає в відлученні дитини у батьків. Воно може бути як мірою дотримання безпеки дитини, так і мірою залучення до відповідальності батьків. Допускається у випадках, коли батьки з незалежних від них причин не можуть виконувати свої обов'язки належним чином, наприклад, при розладах психіки. Виходить, батьки не винні в ситуації, що склалася, а й діти при цьому також не повинні страждати.
Позбавлення батьківських прав - крайня міра, тому, якщо існує надія, на те, що поведінка батьків по відношенню до дитини зміниться в кращу сторону, застосовують обмеження прав.
Питання обмеження батьківських прав вирішується виключно в судовому порядку, підставою для судового рішення може бути позов, поданий одним з батьків, найближчими родичами, органами опіки, співробітників виховних установ, прокурора.
Якщо рішення суду про обмеження прав батьків вже прийнято, то представники органів опіки забирають із сім'ї дитину та поміщають її у відповідний виховний заклад на термін 6 місяців.
Якщо ті причини, через які було накладено обмеження в батьківських правах, повністю усунені, ліквідовані, то суд, розглянувши позов, який подали батьки, (або один з батьків) може прийняти рішення про необхідність повернути дитину додому і скасувати всі обмеження. Але, якщо дитина з якихось причин боїться і не хоче повертатися до батьків, якщо це не відповідає і суперечить його інтересам, то суд відхиляє позов, і дитина залишається або в дитячому будинку, або у призначеного опікуна. Органи опіки можуть залишити дитину у відповідній установі до тих пір, поки не з'явиться чітка впевненість у тому, що батьки можуть повернутися до виконання батьківських обов'язків і виконувати їх належним чином. У деяких випадках, коли очевидно, що батьки не будуть вести себе нормально в інтересах дитини, позов про позбавлення батьків батьківських прав пред'являється до закінчення терміну в шість місяців.
Батьки втрачають право на виховання своєї дитини, і право на пільги і державні допомоги, якщо їх батьківські права обмежені судом. А відповідно пункту 4 статті 170 СК обмеження батьківських прав не говорить про те, що батьки вже не зобов'язані утримувати дитину. Дитина в цій ситуації зберігає право власності на житло (або право користуватися житловим приміщенням), в обов'язковому порядку зберігає майнові права, засновані на факті спорідненості з матір'ю, батьком та їх родичами, в тому числі право на отримання спадщини. Якщо обмежені батьківські права обох батьків, то неповнолітня дитина залишається під опікою органів опіки.
Наслідки обмеження прав відрізняються від наслідків позбавлення: права і обов'язки не знімаються з батьків, як у випадку позбавлення, а всього лише обмежуються, це тимчасовий захід, що сприяє забороні виконання частини батьківських прав на час її дії.
На час обмеження батьківських прав батьки позбавляються:
- право на особисте безпосереднє виховання дитини;
- позбавлення прав на отримання пільг та допомог, призначених державою у зв'язку з народженням та вихованням у сім'ї дитини;
- позбавлення права отримання аліментів на відібраного дитини;
- визначати місце проживання дитини;
- бути опікуном, піклувальником, бо саме в цих правах вони обмежені;
- обмеження права спілкування – спілкування дитини з батьками можливо тільки в тому випадку, якщо воно не робить негативного впливу. Робити це вони можуть, тільки якщо органи опіки та піклування дають свою згоду, а також, якщо свою згоду дає опікун або піклувальник або за згодою адміністрації дитячої установи, в якому дитина перебуває.
Відібрання дитини без позбавлення батьківських прав не означає, що батьки і діти втрачають правовий зв'язок між собою. Батьки в цих випадках зберігають право представництва в інтересах дітей, давати згоду на всиновлення дитини іншою особою, спадкувати після смерті дитини, одержувати аліменти у зв'язку з непрацездатністю і потребуючим матеріальної допомоги тощо. Обмеження батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Батькам можуть бути дозволені контакти з дитиною, якщо це не робить на дитину шкідливого впливу. Тут слід розрізняти ситуації, коли батьки діяли винне і коли в їхніх діях не було провини. Пріоритетна увага в першому випадку приділяється інтересам дітей: якщо зустрічі з батьками виявляються для них шкідливими, вони повинні бути заборонені. Набагато складніша ситуація виникає, коли йдеться про контакти з батьками, не винними у невиконанні батьківських обов'язків. Так, якщо шкідливий вплив на дитину від побачень з ними виявляється в тому, що дитина сильніше страждає через розлуку з хворим батьком, навряд чи це може бути підставою для повного розлучення дитини і батька. Право вирішувати питання про те, чи слід допускати контакти з батьків, у якого були відібрані діти, і дитини належить органам опіки та піклування або адміністрації закладу, в якому перебуває дитина.
Згідно зі ст. 245 СК якщо дитина постійно проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів.
Права та обов'язки опікуна, піклувальника щодо дитини зазначені у ст. 249 СК, а саме:
1. Опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти.
Опікун, піклувальник має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування.
2. Опікун, піклувальник має право вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.
3. Опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винятком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.
Статтею 66 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) передбачено порядок опіки або піклування над фізичною особою, яка перебуває у спеціальному закладі, а саме: якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад. Права та обов'язки опікуна згідно з вимог ст. 67 ЦК:
1. Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.
2. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.
3. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного.
4. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
Нормативне регулювання питання: Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III; Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV; Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 № 2342-IV; Порядок
провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України
від 24 вересня 2008 р. № 866

 

 

   
   
   
   

1pracia

   

ATO

   

Advocats

   

Digest banner

   

DNA 219x116

   

Skype image

   

Координаційний центр у соцмережах  

    facebook     g     you tube2

   
   
   
© 2014 Запорізький обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги | При використанні матеріалів сайту посилання обов'язкове
Розробка: Троценко Сергій | [email protected] legalaid.gov.ua